“Я більше не розрізняю найкрасивіших кольорів, не відчуваю вітру міста на своїй шкірі, звук пташиного співу звучить як гімн свободі. Я прийняв рішення (…) Я хочу бути частиною Рожаваської революції (…).

Мене тут більше нічого не тримає. Я більше не можу пасивно спостерігати, як мої сестри, брати, друзі та товариші борються проти капіталізму. Я буду представляти інтернаціоналізм партії і брати участь в організованому збройному русі. Коли я повернуся, я заражу своїх товаришів, своє оточення бойовим духом і рішучістю. Я буду як ті прекрасні пісні, які забирають усіх з собою. Я буду партизаном, сповненим милосердя і надії.”

– Івана Гофман